Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка в значній мірі залежить від їхнього менталітету. У ньому як характерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності. Неоднозначно на ситуацію в культурній сфері впливає й тривале політичне протистояння в українському суспільстві. Подекуди культура стає заручником політичної боротьби. Практика суспільно-політичного життя в сучасній Україні засвідчує, що спроби вирішення проблем і суперечностей, що накопичилися у соціально-політичній сфері життя нашого суспільства, не можуть бути успішними, якщо шляхи їх рішення шукати без урахування того, що існує країна з погляду стану і особливостей розвитку її культури. Вони визначаються не лише рівнем розвитку науки, мистецтва або освіти, що, звичайно ж, вельми важливо, але й змістом соціальних норм, цінностей, стандартів поведінки і багато чим іншим, що справляє істотний вплив на всі сфери життя суспільства.

Культурна традиція
У даний час більшості громадян України достатньо непросто визначити власну культурну ідентифікацію. Як по країні в цілому (60%), так і в окремих її регіонах (Захід – 84%, Центр – 77%, Південний Схід – 39%) більшість населення ідентифікує себе як представників української культурної традиції. Меншою мірою – як представників радянської, російської, європейської, світової культури. Втім, привертає увагу той факт, що у населення Південного Сходу значно частіше, порівняно із рештою України, простежується ідентифікація із радянською (34%) і російською (27%) культурними традиціями. На Заході це зустрічається у 8% і 4% відповідно, а в Центрі – у 15% і 7%. Що ж до європейської культурної традиції, то тут населення різних регіонів було одностайним – 5% респондентів у різних регіонах вважають себе її носіями.

Національна ідея Останнім часом в українській пресі дедалі частіше лунають нарікання на те, що навіть на тринадцятому році незалежності наша еліта так і не спромоглася сформувати, сформулювати, витворити якусь привабливу для більшості українців національну ідею. Аналіз наявного інформаційного поля свідчить: питання національної ідеї нині актуальне, але поки що розмірковування навколо цієї проблеми більше скидаються на плач Ярославни, ніж на конструктивний діалог, який може дати Україні нову точку відліку. Сьогодні надзвичайно важливою виявилася проблема формування таких національних ідей, які не принижують інші етноси, не підривають їхні важливі цінності (мова, традиції, вірування тощо), а об’єднують громадян у єдину націю. Очевидно, що питання національної ідеї визріває давно, а в нинішній ситуації, зважаючи на внутрішньо та зовнішньополітичний контекст, воно набуває особливої ваги.

На сьогоднішній день українцям значно складніше відповісти на питання про національну ідею, ніж визначити приналежність до культурної традиції. Більшість населення (65%) вважає, що на сьогоднішній день в Україні взагалі не сформована національна ідея. Причому, питома вага тих, хто дотримується цієї точки зору приблизно однакова у всіх регіонах країни. Найбільше тих, хто вважає, що така ідея вже сформована в західних областях – 15% жителів, у той час як в Центрі і на Південному Сході — приблизно 8-9%. 38% населення важко відповісти, у чому повинна полягати національна ідея ( у південно-східних областях таких 43%, а на Заході України – 30%).

Проте, частина населення все ж таки має уявлення про те, якою повинна бути національна ідея. Найчастіше як національну ідею згадували об'єднання країни, народу (відповідно 14%, 12,% і 13% на Заході, у Центрі і на Південному Сході), знання мови і культури народу (відповідно 12%, 11% і 8%). А от що стосується такого поняття як патріотизм, то позиції розходяться: 17% і 12% на Заході і в Центрі та лише 4% на Південному Сході. Крім того, жителі Південного Сходу найменше у якості національної ідеї схильні розглядати таке поняття, як любов до Батьківщини (1%), жителі Заходу – економічний розвиток країни і навчання, виховання молоді (1%). Жителі Центру – влада народу (1%). Водночас таке поняття, як побудова культурного суспільства єднає жителів Заходу і Південного Сходу (7%).

Отже, національна ідея стане об’єднавчою і творчою, якщо буде:
— по-перше, транснаціональною, транссоціальною і транстериторіальною, тобто однаково привабливою для абсолютної більшості населення країни, незважаючи на національність, соціальний статус і місце проживання;
— по-друге, базуватися на системі національних цінностей і пріоритетів, історичному досвіді перемог і звершень, а не поразок та національного приниження;
— по-третє, відповідати духовним і матеріальним інтересам сучасного суспільства.

Моральний авторитет нації
Зовсім складно визначити рядовим українцям моральний авторитет нації (43% важко відповісти на питання, 11% не бачать таких). Одержані змістовні відповіді дозволили сформувати список персоналій, що включає майже п'ять десятків імен. Як правило опитаними називаються відомі в Україні особи. З одержаного списку найчастіше згадується Т. Шевченко (11%). Представленість інших персоналій була значно меншою – від 5 до 2%. У цю групу потрапили історичні персоналії (М.С. Грушевський, Л. Українка), представники української культури і спорту (В. Вакарчук, С. Ротару, Б. Ступка, брати Клічко та ін.), а також нині діючі політики (Ю. Тимошенко, В. Ющенко, В. Янукович). Крім того, у якості моральних авторитетів нації називалися також соціальні і професійні групи (наприклад, письменники, поети, молодь), спільності (народ) і навіть соціальні інститути (наприклад, церква).

Оцінка державної політики
У тому, що за більш ніж півтора десятиліття існування Української держави, ми спостерігаємо таку невизначеність є значна доля провини самої держави і її політичної еліти. Мудрий народ України в цілому достатньо критично ставиться до нинішньої політики держави у сфері культури – 50% громадян України в цілому негативно оцінює її дії в цьому напрямі. Що стосується регіональної специфіки розподілу думок з даного питання, то вона характеризується тим, що населення західних областей більш категоричне в своїх думках: 62% негативно оцінили державну політику у сфері культури. Натомість жителі центральних і південно-східних областей порівняно лояльніше ставляться до цього питання (відповідно 45% і 50%).

Не влаштовують жителів України в нинішній культурній політиці держави в першу чергу такі речі, як недостатнє фінансування культури, відсутність державної підтримки розповсюдження культурних цінностей, курс на витіснення російської культури і ставлення до загальнонаціонального культурного багатства. В цілому по цих, а також по ряду інших позицій думки жителів окремих регіонів країни виглядають достатньо узгоджено. Принципово ж населення різних регіонів розрізняється за згадуванням у своїх відповідях такої позиції, як курс на витіснення російської культури: якщо для жителів південно-східних областей — це найпоширеніша причина негативного відношення до культурної політики держави, то в інших регіонах вона згадується найменше (5% і 11% на Заході і у Центрі відповідно). В цілому населення Південного Сходу більш лояльно у порівнянні з іншими регіонами ставиться до державної політики у сфері культури у плані оцінки рівня фінансування культури (на Південному Сході його вважає недостатнім 31% опитаних, тоді як на Заході і у Центрі – 44% і 45 %), сприяння поширенню культурних цінностей (відповідно його недостатнім вважають 26% на Південному Сході та 35% і 40% у Центрі і на Заході), ставлення держави до загальнонаціонального культурного багатства на Південному Сході негативно оцінюють 16%, тоді як на Заході і в Центрі 26% і 22%.

Найбільш ефективними заходами, здатними забезпечити підйом духовної культури українського суспільства, більшість населення України бачить достатнє фінансування цієї сфери (42%), створення умов для культурного дозвілля (34%), пошук і заохочення талантів (23%,) розробка довгострокової стратегії культурного розвитку (21%), повноцінний розвиток національних культур (19%) та ін. Слід зазначити, що принципових відмінностей у баченні шляхів забезпечення підйому духовної культури у жителів різних регіонів не існує.

Оцінка нинішнього стану культурної сфери, зміни у області культури За оцінками нинішнього стану культурної сфери населення країни ділиться на дві приблизно рівні частини: тих, для кого нинішній стан духовної культури нашого суспільства відображає позитивні тенденції (значне відродження, оновлення на шляху до відродження, пошук і затвердження культурної самобутності) і тих, хто вбачає у ньому переважно негатив (застій, засилля безкультурності). Дещо оптимістичніше налаштоване населення Заходу і Центру, менш оптимістичними є жителі Південного Сходу. Показово, що при всіх варіаціях оцінки нинішнього стану культурної сфери в різних регіонах, в їх загальному характері не простежується принципових відмінностей, і в цілому по Україні позитив негатив становлять по 44%, 12% опитаних – не змогли певним чином оцінити нинішній стан культурної сфери.

Більш критично населення України оцінює зміни у культурній сфері протягом останніх 5 років. Сьогодні у масовій свідомості переважає вельми невизначене відношення до цих процесів: від 40% жителів південно-східних областей до 48% мешканців Центру не можуть однозначно оцінити такі перетворення. Однозначно позитивно їх оцінили 9% жителів Південного Сходу і 11% мешканців Центру і Заходу.

В цілому населення України досить обережно сприймає й зміни, що відбуваються в кожній з областей духовного життя. Найпоширеніші оцінки змін, що відбуваються там, зводилися або до того, що в музиці, кінематографі, театрі і т.д. нічого не міняється, або до близького по значенню варіанту — щось поліпшується, а щось погіршується. Що стосується позитивних змін, то для масової свідомості вони виявилися найпомітнішими у області музики (25%) і кінематографа (22%). Причому тільки в оцінці змін у музичній сфері частка позитиву переважила негатив (19%). Найбільшу ж заклопотаність респондентів, судячи з усього, викликають зміни, що відбуваються у області освіти (31% опитаних оцінив їх негативно), а найменш обізнаними громадяни виявилися у театральній сфері (31% опитаних не змогли жодним чином оцінити зміни у театральній сфері).

Наразі існує близько півтора десятка обставин, через які нинішній стан культурного розвитку українського суспільства викликає у населення країни найбільше занепокоєння.

Задоволення культурних потреб населення
Серед того, чого українцям не вистачає для задоволення своїх культурних потреб, жителі України в цілому найчастіше відзначали дефіцит матеріальних засобів (46%), вільного часу (28% )і культурних закладів (25%).

Регіональна специфіка виявляється у наступному. Жителі південно-східних областей частіше за інших вказують на нестачу матеріальних засобів (55%) , і рідше за всіх — на такі обставини, як дефіцит вільного часу (25%), недостатність культурних закладів (18%) та ін. Жителі ж західних областей рідше за інших відзначають нестачу матеріальних засобів (36%), але частіше за інших — дефіцит вільного часу (35%). Жителі ж центральних областей частіше за інших пояснювали незадоволеність своїх потреб нестачею культурних закладів (32%). В той же час у всіх регіонах спостерігається приблизно рівна питома вага (8-13%) осіб, що вважають свої культурні потреби задоволеними повною мірою.

Таким чином, результати даного соціологічного дослідження спонукають до наступних узагальнень і висновків.
По-перше, сучасна українська культура за своєю історичною долею стоїть дещо перед іншими проблемами, ніж культури багатьох європейських країн, зокрема нагальною є проблема формування дійсно національної ідеї, яку б у рівній мірі сприймало населення усіх регіонів нашої держави.
По-друге, сучасна українська культура зараз перебуває в становищі, яке можна визначити як відчайдушні пошуки справжності. Постійним запитом для культури є потреба у самовизначенні, котре здійснюється через розкриття власної природи та визнання традицій як свого підгрунтя, через прояснення своїх витоків та чітке уявлення ціннісного стрижня буття людини в світі. При цьому свою справжність українська культура має не повторити, не просто відтворити, а створити.
По-третє, значна частина української інтелігенції в силу ряду обставин практично позбавлена своєї головної суспільної місії – бути духовним провідником нації, з яким рахується і якого поважає народ. Це виразно проявилося у тому, що сучасні митці не є лідерами у числі моральних авторитетів нації.
По-четверте, оцінка населенням нинішнього стану культурної сфери, змін, що у ній відбуваються, рівня задоволеності власних культурних потреб вказує на існування значного потенціалу держави у справі розв’язання цілої низки проблем.
По-п’яте, в Україні існують певні регіональні відмінності, що склалися внаслідок особливостей історичного розвитку, демографічного складу населення. Цю обставину слід також враховувати у процесі становлення єдиної української нації.
Насамкінець слід зазначити, що однозначно стверджувати відсутність в Україні національної ідеї й нарікати на існуючий стан справ було б перебільшенням. Насправді національна ідея є, але її потрібно чітко сформулювати і показати всім. Тоді ніхто не зможе спекулювати, пропонуючи народові фальшиві цінності замість реальних. В Україні головним капіталом, ресурсом і чинником розвитку є люди. М.Грушевський свого часу охарактеризував історичний психотип українців як «споглядальний індивідуалізм», що підкоряє громадський інтерес особистому та передбачає детальний аналіз і раціоналізм при прийнятті будь-яких рішень. Отже, загальноукраїнський інтерес можна визначити як сукупність інтересів окремих громадян, родин, організацій, а не різноманітних абстрактних понять.