Від найдавніших часів терени України були місцем, де сходились різні племена і народи, тут пролягала межа між двома світами: світом осілих землеробських культур, що заклали основи європейської цивілізації, та степовим азійським світом. Про насичену подіями давню історію України довідуємось завдяки археологічним дослідженням пам’яток старовини – прадавніх селищ, городищ і міст, могильників і скарбів, якими наші землі надзвичайно багаті. Окрім археології, – науки, що вивчає життя людей в доісторичні та ранньоісторичні періоди земної історії, таємниці давнини допомагають розкривати такі науки, як антропологія, етнографія, лінгвістика, палеоботаніка, палеозоологія, геологія. Спільні зусилля цих наук дають змогу з’ясувати, коли з’явилися і якими були наші пращури, як вони розуміли всесвіт і своє місце в ньому, де, як і чому виникали, сягали розквіту і гинули прадавні цивілізації; пізнати усе багатство давньоукраїнської історії та культури.
Руїна Києва 1240 року врешті-решт призвела до того, що митрополити київські віддавали перевагу менш зруйнованим північним і східним окраїнам Русі, а в 1299 році взагалі перебралися до Владимира Суздальського. Галицько-Волинські володарі ще за короля Юрія Львовича 1303 року домоглися створення окремої галицької митрополії, яку вже під польським пануванням відновили 1371 року (протрималася вона лише дол. кінця XIV ст.). Москва, що саме набирати все більшого впливу й амбіцій, добилася від патріарха, що галичанина Петра Ратенського, рекомендованого на посаду галицького митрополита, патріарх зробив митрополитом «всієї Русі», і той осів у Москві. А 1448 року собор у Москві без порозуміння з патріархом обрав свого митрополита, поклавши початок незалежній московській церкві.
Дезорганізована й деморалізована церква не могла виконувати як слід своє завдання, яке перейшло до неї після втрати українським народом своєї державності: підтримувати давні духовні традиції, зберігати українську мову й освіту, себто народність, супроти наступу полонізації та окатоличення.
1. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ БРАТСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ
Наступ контрреформації торкнувся й православної церкви. Головним знаряддям наступу католицизму став орден єзуїтів, який поширив свій вплив га Польщу з 70-х років XVI ст. через розгалужену й добре організовану мережу навчальних закладів. Незабаром завдяки єзуїтським школам і колегіумам серед католиків опинилися Ходкевичі, Радзивілли, Слуцькі, Острозькі. Отож, захисникам православної віри, щоб відстояти свої позиції, слід було піднести рівень освіти й обновити все церковне життя. Найкращі представники українського й білоруського панства свідомо й послідовно підтримували народний рух і православну церкву як головного його носія в ті часи. Серед опікунів і меценатів української культури слід згадати литовського гетьмана Григорія Ходкевича, який 1568 року дав притулок у Заблудові втікачам з Москви Івану Федоровичу й Петрові Мстиславцю, прислужившись справі книгодрукування в Україні. В заблудівській друкарні побачили світ учительне Євангеліє 1569 року, Псалтир 1570 року. У 1572 році Федорович мусив переїхати до Львова, де побачили світ «Апостол» (1574) і «Буквар».
Князь Юрій Слуцький у 60-х роках XV ст. заснував у Слуцьку школу й друкарню; захисником православ’я був і овруцький староста князь Михайло Вишневецький, а його дружина Раїна опікувалася Манявським скитом. З 1564 року діяв на Волині культурний гурток вільнодумного князя Курбського, втікача з Москви. Та «над усі інші світив блиском світлості старої віри своєї» дім князів Острозьких. Костянтин Острозький заснував школи в Турові й Володимирі, 1580 року в Острозі заклав колегіум, навколо якого згуртувалися найкращі культурні сили України. До Острога перебрався й друкар Іван Федорович і надрукував перший староукраїнський переклад Біблії (1581), Буквар, Новий Заповіт, Псалтир.
Та діяльність цих окремих представників української знаті різко контрастувала з загальною байдужістю до української справи широкого загалу української шляхти. Зрештою, навіть згадані «стовпи православ’я» були такими недовго. Вже на переломі XVI – XVII ст. всі ці роди полонізувалися чи вимерли. За цих умов провідна роль, ініціатива в національному русі перейшла до нижчих верств.
Міщанство, яке мусило боротися проти соціального, національного й релігійного гніту, організувалося у братства. Перші згадки про братства в Україні належать до середини XV ст. З часом, особливо наприкінці XVI ст. й на початку XVII ст., братства здобули собі провідне місце в релігійно-національному житті України.